Порука як засіб забезпечення виконання зобов’язань.

680

Порука як засіб забезпечення виконання зобов’язань.

 

Порука — це зобов’язання, за яким поручи­тель відповідає перед кредитором іншої осо­би — боржника за виконання останнім свого обов’язку за іншим договором (зобов’язанням). Підставою для виникнення цього зобов’язання завжди є відповідний договір, а тому при його укладенні необхідно враховувати загальні ви­моги Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо договорів (зобов’язань). По­рука є похідним зобов’язанням, бо забезпечує виконання основного, і в разі припинення ос­таннього припиняється й сама.

Сторонами договору поруки є поручитель та кредитор. Поручителем може бути суб’єкт господарювання (юрособа. підприємець) або зви­чайний громадянин. За одним договором може бути кілька поручителів зг. ч. З ст. 553 ЦКУ. Договір поруки за умовчанням безоплатний.  Але згідно ст. 558 ЦКУ поручитель має пра­во на оплату своїх послуг. В цьому випадку платити має той за кого поручаються. Договір поруки укладають у письмовій фор­мі. За бажанням сторін він може бути посвідчений нотаріально. Договір поруки повинен міс­тити реквізити основного договору, деталізацію зобов’язання боржника за ним та інформацію боржника (його найменування (чи ПІБ), місцезнаходження (місце проживання)). Пред’явлення вимоги кредито­ром поручителеві обмежено строками, які за­значено в договорі поруки. Якщо їх не пропи­сано, то кредитор має в розпорядженні шість місяців із дня настання строку виконання ос­новного зобов’язання, щоб пред’явити свої вимоги поручителеві (ч. 4 ст. 559 ЦКУ). У кредиторських вимог є строк позовної давності, які починають спливати з дня наступного за днем після погашення поручителем зобов’язань перед кредитором.