Працевлаштування іноземця в Україні

3223

Працевлаштування іноземців в Україні

Загальні засади працевлаштування іноземних громадян в Україні

Стаття 8 КЗпП передбачає, що трудові відносини іноземних громадян, які працюють в установах і організаціях України, регулюються законодавством України та міжнародними договорами України. Це означає, що здебільшого права й обов’язки резидента-працедавця та іноземця-працівника будуть встановлені тими самими нормативними актами, якими регулюються трудові відносини між резидентами.

Але наразі в Україні є міжнародні договори (конвенції), на які слід зважати при працевлаштуванні іноземців. Особливо це стосується питань оподаткування доходів іноземних громадян, отриманих в Україні. На сьогодні є понад півсотні укладених Україною міжнародних конвенцій про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи і майно. Перелік таких угод станом на 01.01.2008 р. наведено у листі ДПАУ від 09.01.2008 р. №93/7/12-0117.

Одна з основних вимог, які висуваються до працевлаштування іноземців та осіб без громадянства в Україні, — оформлення дозволу на працевлаштування. Процедуру його оформлення встановлено Порядком №2028.

Дозвіл на працевлаштування не потрібен іноземцям, які постійно проживають в Україні, та іншим іноземцям у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України. Але Порядком №2028 чітко не визначено, як довести, що іноземець-працівник постійно проживає в Україні. Тож на практиці як доказ використовують копію посвідки про постійне проживання, порядок отримання якої затверджено Законом від 23.06.2005 р. №2491-ІІІ «Про імміграцію». Аналогічне роз’яснення було надано і Мінпраці у листі від 12.03.2007 р. №ДЦ-12-1251/0/6-07.

Процедура приймання іноземця на роботу

Перш ніж оформити наказ про прийняття на роботу іноземця, який не проживає постійно на території України, резидент-працедавець повинен мати чинний дозвіл на працевлаштування саме цього працівника (п. 2 Порядку №2028). Для отримання такого дозволу роботодавець подає до відповідного центру зайнятості:

1) заяву (у довільній формі);

2) обґрунтування необхідності використання праці іноземця і можливості створення для нього необхідних умов перебування та діяльності. Цей документ є чи не найважливішим із тих, що подаються майбутнім працедавцем. Адже за п. 1 Порядку №2028 дозвіл на працевлаштування оформляється іноземцю, який має намір займатися в Україні трудовою діяльністю, за умови, що у країні (регіоні) відсутні працівники, спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців. Отже, саме це обов’язково має бути зазначено в обґрунтуванні;

3) копію контракту між іноземцем та резидентом на виконання певного обсягу робіт або послуг (якщо такий контракт уже укладено);

4) копію проекту контракту роботодавця з працівником — іноземним громадянином. Цей документ, у якому обумовлено умови праці іноземця, що їх майбутній працедавець гарантує, також буде уважно розглядатися центром зайнятості;

5) копії статуту та свідоцтва про державну реєстрацію резидента, засвідчені у встановленому порядку;

6) список іноземців із зазначенням їх повного імені та прізвища, року народження, номера паспорта, спеціальності (фаху), статі. Цей список складається у тому самому порядку навіть на одну особу, щодо якої оформлюється дозвіл на працевлаштування;

7) документ (наказ, витяг з протоколу, доручення тощо), оформлений у встановленому порядку, який посвідчує право представника роботодавця представляти його інтереси у центрі зайнятості. Цей документ потрібен для того, щоб працівник резидента, який фактично буде займатися поданням документів на отримання дозволу й отримуватиме оформлений дозвіл на руки, міг це зробити;

8) копії документів про освіту або кваліфікацію іноземця;

9) довідку органу ДПС про сплату роботодавцем передбачених законодавством податків та зборів;

10) квитанцію про внесення плати за розгляд заяви. За розгляд заяви про надання дозволу на працевлаштування та продовження терміну його дії з роботодавця справляється плата у розмірі 10 н.м.д.г. (в 2008 р. — 170 грн).

Форма довідки затверджена наказом ДПАУ від 06.05.2004 р. №261.

Рішення про надання дозволу на працевлаштування або відмову в ньому приймається у термін не пізніше 30 днів з дня одержання вищезазначених документів.

Зверніть увагу: незалежно від стану на ринку праці та тенденцій його розвитку дозвіл на працевлаштування не видається, якщо:

1) у поданих для видачі дозволу документах містяться відомості, що суперечать вимогам законодавства та міжнародних договорів України;

2) контрактом передбачаються умови праці іноземців гірші, ніж громадян України, які працюють за аналогічним фахом;

3) виявлено факти подання іноземцем або роботодавцем свідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;

4) іноземець має намір зайняти посаду або займатися трудовою діяльністю, яка відповідно до законодавства пов’язана з належністю до громадянства України. Згідно зі ст. 8 Закону №3929 іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов’язані з належністю до громадянства України;

Іноземці не можуть бути прийняті:

  • на державну службу (ст. 4 Закону України від 16.12.93 р. №3723-XII «Про державну службу»);
  • адвокатами (ст. 2 Закону України від 19.12.92 р. №2887-XII «Про адвокатуру»);
  • аудиторами (ст. 5 Закону України від 22.04.93 р. №3125-XII «Про аудиторську діяльність»);
  • суддями (ст. 7 Закону України від 15.12.92 р. №2862-ХІІ «Про статус суддів»);
  • митниками (ст. 7 Закону України від 25.06.91 р. №1262-XII «Про митну службу в Україні»);
  • нотаріусами (ст. 3 Закону України від 02.09.93 р. №3425-XII «Про нотаріат»).

5) встановлено наявність фактів порушення іноземцем законодавства України під час перебування на її території;

6) від дати попередньої відмови іноземцю в оформленні візи минуло менше одного року.

Про прийняте рішення відповідний центр зайнятості письмово повідомляє заявника. Якщо центр зайнятості прийняв позитивне рішення, представник працедавця зможе отримати дозвіл на працевлаштування іноземного громадянина, оформленого за формою, затвердженою наказом Мінпраці від 03.04.2008 р. №174.

Дозвіл на працевлаштування має свій термін дії:

1) для керівного персоналу, менеджерів та спеціалістів — на строк найму;

2) для інших категорій працівників — до одного року. Цей термін може бути продовжено, для чого роботодавцю слід звернутися у такому самому порядку до центру зайнятості не пізніше ніж за місяць до закінчення попереднього терміну дії дозволу на працевлаштування.

На підставі отриманого дозволу на працевлаштування на підприємстві оформлюють наказ про прийняття на роботу за типовою формою № п-1, затвердженою Наказом №253, а також укладають контракт, проект якого надавався при отриманні дозволу на працевлаштування іноземця.

Роботодавець протягом 3 робочих днів з дати початку роботи іноземця письмово повідомляє свій центр зайнятості про цю дату та забезпечує реєстрацію паспортного документа іноземця у відповідному органі внутрішніх справ.

Якщо іноземець не став до роботи у передбачений контрактом термін з причин, що згідно із законодавством не є поважними, роботодавець протягом 3 робочих днів повинен письмово повідомити про це відповідні центр зайнятості, Держкомкордон та орган внутрішніх справ. У такому разі іноземець підлягає видворенню з України.

Зверніть увагу: якщо підприємство несе витрати на оформлення дозволу на працевлаштування іноземця згідно з нормами Порядку №2028 за розгляд відповідним центром зайнятості заяви щодо отримання дозволу на працевлаштування іноземця у рамках ведення господарської діяльності (або продовження терміну дії раніше отриманого дозволу), то зазначені витрати включаються до складу валових на підставі пп. 5.4.7 Закону про прибуток.

А якщо відповідний центр зайнятості відмовив у видачі дозволу, понесені витрати не вважатимуться пов’язаними з веденням господарської діяльності.

Відповідальність за неодержання дозволу на працевлаштування

Іноземець, який оформився на роботу без дозволу на працевлаштування, підлягає видворенню з України (п. 13 Порядку №2028).

У разі використання праці іноземців без оформлення дозволу на їх працевлаштування з підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у 50-кратному розмірі н.м.д.г., що у 2008 р. становить 850,00 грн (п. 14 Порядку №2028) . Ці кошти спрямовуються до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Оформлення трудових книжок

Стаття 48 КЗпП та п. 1.1 Інструкції №58 наголошують, що трудові книжки ведуть на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі чи організації всіх форм власності понад 5 днів. Те саме поширюється і на працівників-іноземців. Отже, трудові книжки працівників-іноземців ведуть у такому самому порядку, як і трудові книжки працівників — громадян України.

 Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Мінпраці, Мін’юсту та Мінсоцзахисту від 29.07.93 р. №58.

Щодо трудової книжки (чи іншого аналогічного документа), виданої іноземному працівникові в іншій державі, то український роботодавець може використати її лише з метою підтвердження досвіду роботи за відповідною спеціальністю.

Процедура звільнення іноземця

Підставою для звільнення іноземця може бути закінчення строку контракту або дозволу на працевлаштування чи дострокове розірвання контракту з підстав, передбачених ст. 36, 37, 39, 40, 41, 43-1 КЗПП, тобто за ініціативою як самого іноземця, так і його працедавця.

Оформлюється таке звільнення, звичайно, наказом (розпорядженням) про припинення трудового договору (контракту) за типовою формою № п-8, затвердженою Наказом №253.

Роботодавець протягом трьох робочих днів з дати припинення роботи іноземця зобов’язаний письмово повідомити відповідний центр зайнятості про цю дату.

Після закінчення терміну дії або при достроковому розірванні контракту з іноземним працівником роботодавець повертає дозвіл на працевлаштування до центру зайнятості, який його видав.

Оподаткування доходів іноземця

Скажемо одразу, що оподаткування доходів працівників-іноземців, що їх вони отримують від працедавця, не дуже відрізняються від оподаткування доходів працівників — громадян України. Але все ж таки різниця є.

Насамперед це стосується внесків до Фонду безробіття. Так, згідно зі ст. 5 Закону України від 02.03.2000 р. №1533-ІІІ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, не підлягають страхуванню на випадок безробіття, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Іншою особливістю оподаткування є порядок утримання із заробітної плати іноземців ПДФО. Останні роз’яснення ДПАУ з цього приводу такі:

1) якщо іноземний працівник має посвідку про постійне проживання на території України, то згідно з пп. 1.20.1 Закону про доходи він визнається резидентом України. Його дохід у вигляді заробітної плати оподатковується за ставкою 15% (п. 7.1 Закону про доходи);

2) якщо іноземний працівник не має такої посвідки, то свій резидентський статус він повинен визначити самостійно. Для цього затверджено форми Заяви фізичної особи — іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення резидентського статусу фізичною особою — іноземцем3. Після видачі податковим органом Повідомлення іноземець набуває статусу податкового резидента України, і його доходи у вигляді заробітної плати оподатковуються за ставкою, встановленою п. 7.1 Закону про доходи — 15% (20%);

Досить невизначена ситуація з тим, що ж робити у разі, якщо іноземний працівник не надасть працедавцю ані посвідки про постійне проживання на території України, ані довідки про резидентство. Закон про доходи не дає чіткої відповіді на це запитання. Радимо застосовувати ставку оподаткування, встановлену п. 7.1 Закону про доходи (15% (20%)), але мати при собі роз’яснення ДПАУ з цього приводу, яке дозволяє це зробити. А ось якщо іноземцеві виплачено винагороду за цивільно-правовими договорами, ПДФО слід утримати у розмірі 30% (п. 7.3 Закону про доходи).

Видача заробітної плати у валюті

Окремо розглянемо таке цікаве питання, як виплата заробітної плати працівникам в іноземній валюті. Так, поточне вітчизняне законодавство дозволяє проводити розрахунки з оплати праці з працівниками-іноземцями як у національній, так і в іноземній валюті, як у готівковій, так і в безготівковій формі.

Положенням про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженим постановою НБУ від 10.08.2005 р. №281, чітко визначено, що до поточних неторговельних операцій в іноземній валюті належать, зокрема, перекази з оплати праці, матеріальної допомоги, виплат і компенсацій, включаючи виплати з відшкодування шкоди, заподіяної працівникам унаслідок каліцтва, професійного захворювання чи іншого ушкодження здоров’я, що пов’язані з виконанням ними трудових обов’язків. Крім того, п. 5.1 Правил №200 говорить, що юридичні особи — резиденти та іноземні представництва можуть використовувати готівкову іноземну валюту з поточних рахунків для оплати праці, виплати премій і призів працівникам-нерезидентам, які працюють в Україні за контрактом. Таким чином, оплата праці нерезидентів в іноземній валюті є цілком законною неторговельною операцією і не потребує отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

Виплачувати заробітну плату в іноземній валюті можна як у безготівковій, так і в готівковій формі. Так, п. 5.4 Інструкції №492 передбачено, що з поточного рахунка в іноземній валюті юросіб-резидентів за розпорядженням власника рахунка здійснюються операції з оплати праці працівникам-нерезидентам, які згідно з укладеними трудовими договорами (контрактами) працюють в Україні.

Щодо виплати заробітної плати в іноземній валюті через касу слід керуватися п. 5.1 Правил №200, де прямо передбачено, що юрособи-резиденти та іноземні представництва можуть використовувати готівкову іноземну валюту з поточних рахунків для оплати праці, виплати премій і призів працівникам-нерезидентам, які працюють в Україні за контрактом.

Базою для обкладення заробітної плати, яка виплачується в іноземній валюті, ПДФО і внесками до фондів є вартість такої валюти за обмінним курсом НБУ. А ось дати визначення такого обмінного курсу різні.

Згідно з пп. 3.3 Закону про доходи, при нарахуванні доходів у вигляді валютних цінностей або інших активів, чия вартість є вираженою в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях, така вартість перераховується у гривні за валютним (обмінним) курсом НБУ, що діє на момент одержання таких доходів.

А відповідно до п. 5.4 Інструкції №21-1 обчислюються страхові внески зі сум, виражених в іноземній валюті, шляхом перерахування останніх у національну валюту України за курсом валют, установленим НБУ на день обчислення страхових внесків.

У п. 4.7 Інструкції №16 зазначено, що страхові внески на суму оплати праці (доходу, винагороди), яка нарахована в іноземній валюті, обчислюються за офіційним курсом НБУ на день сплати страхових внесків.

День сплати страхових внесків встановлюється як дата визначення обмінного курсу, за яким буде розраховуватися база для оподаткування внесками, передбачена і пп. 5.5 Інструкції №33.

Єдиним фондом обов’язкового державного страхування, який нічого не говорить про визначення обмінного курсу валюти, в якій буде виплачена заробітна плата, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Пункт 4.15 Інструкції №36 говорить лише, що страхові внески із зарплати сплачуються у національній валюті України.

У звітності до фондів обов’язкового державного страхування і до податкової інспекції нарахована в іноземній валюті заробітна плата повинна відображатися у гривнях, за курсом, який діяв при нарахуванні внесків та податків. Вплив зміни курсу іноземної валюти відображають в уточнюючих звітах, причому у звітах до фондів або в супровідному листі розшифровують зміст зроблених виправлень.

Відображення нарахування заробітної плати в іноземній валюті у бухгалтерському та податковому обліку покажемо на конкретному прикладі.

Отже, працедавці, які за контрактами зобов’язані виплачувати іноземним працівникам зарплату в інвалюті, мусять зважати на згадані моменти і вести облік нарахувань заробітної плати і внесків із неї за окремими розрахунковими документами, які складатимуться за наведеними вище датами.